Підступне вбивство медика, на якому були усі відповідні маркування, є черговим свідченням того, що російсько-окупаційні підрозділи навіть не збираються дотримуватися жодних міжнародно-правових норм.
Нагадаємо, що 13 липня отримавши підтвердження режиму “Тиша”, група евакуації в білих касках із розпізнавальними знаками пішли по тіло вбитого воїна. За декілька метрів до нього, ворог відкрив вогонь на ураження зі стрілецької зброї. Група відійшла, але військовий медик поспішив на допомогу пораненому. В цю мить противник знову почав обстріл з гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів. Військовий медик Микола Ілін загинув.
Близький друг Миколи, ветеран батальйону “Донбас” Павло Валентович, поділився з Цензор.НЕТ історією та спогадами про героя з 35 бригади морської піхоти.
“Микола родом з Білорусі, однак багато років тому він емігрував звідти в Естонію. Не знаю, чому – говорити про своє минуле у рідній країні він не любив. Переїхати в Естонію йому допомогли волонтери з України, вони ж дали кошти на перший час.Спочатку в Естонії йому було дуже важко. Але потім добрі люди допомогли йому нарешті легалізуватися. Він був дуже комунікабельним, швидко заводив друзів. Один з його добрих товаришів працював у Таллінні екскурсоводом. Смішну історію про те, як йому довелось підмінити товариша на роботі і самому стати екскурсоводом, він часто розповідав. Екскурсія видалась малослівною, бо з англомовних він міг сказати лише “Look! Look! Look! Beautiful!”.
Ми познайомилися у лютому 2019 року у 205-му Навчальному центрі тактичної медицини, де провели разом чотири місяці. За навчальним процесом слідкували військові з Канади.Микола так мріяв потрапити туди на навчання, що навіть поставив своїм командирам ультиматум: або він їде у НЦТМ, або йде зі служби. А він себе добре показав, був дуже відповідальним – і втрачати його не захотіли. Відправили вчитися. Микола завжди діяв як підказувало йому серце, а не розумом. На цьому ґрунті ми з ним постійно сперечалися, кожен міг безкінечно наводити свої аргументи. У центрі були дуже фахові інструктори. Нерідко ми разом підходили до них зі своїм питанням – і вони розповідали нам, хто з нас правий, а хто ні.
Кинувшись за мить до своєї загибелі рятувати пораненого, Микола діяв саме так, як підказало йому серце. Адже, як нас вчать, – спочатку ти відстрілюєшся, а вже потім рятуєш. Але він, як мені здається, одразу побіг надавати допомогу, щоб людина вижила. Можливо, він вчинив неправильно – як би цинічно це не звучало. Але я йому не суддя. Він зробив так, як відчував.
Крутий чувак був…У нього була дуже цікава вимова. Він робив паузи між словами, говорив завжди, як то кажуть, “с чувством, с толком, с расстановкой”. Був дуже спокійним, але… Існували теми, які варто було лише зачепити – і він вибухав. Кажеш тільки слово “СССР” – все! Червона ганчірка для бика.Дуже любив спорт, качався. Комунікабельна людина була, дуже толерантна до інших людей. Був веселий, смішний.
Дуже шкода, що він загинув. Але це наша робота. Нічого не поробиш.”
